Дитячі вірші

Чому у слона великі вуха?

Слоника зліпила Ната
Й запитала в свого тата:
-Чом в слона великі вуха?
-Розкажу, сідай, послухай:
В джунглях слон великий жив
Та ніхто з ним не дружив.
Слон завжди, йдучи додому,
Підслуховував розмову.
То в дупло він зазирне
- Як папуга там живе?
Як виховує маляток,
Неслухняних пташеняток?
То в кущі наставить вухо,
Щоб розмову зміг підслухать:
Де й чому удав сварився?
Як і з ким він помирився?
Лиш почує - хтось сміється,
Слон тихенько підкрадеться
Й вуха виставивши, знову
Підслуховує розмову.
Шепотілись дві горили
Слон же з усієї сили
Намагався розтягнути
Вуха ширше, щоб почути.
Все розтягував слон вуха,
Щоб усіх і скрізь підслухать
І зробилися вони
Дивної величини.
З .Косичка.
Мама заплела Тетянці
Лиш одну косичку вранці.
А засмучена косичка
Каже: "Хочу я сестричку,
Щоб було мені з ким гратись
І під бантиком ховатись".

"Чому у мишки, мов мотузка хвостик?"

Якось запитала Ната
Про сіреньку мишку в тата:
-Чом у мишки довгий хвіст,
Хоч сама мала на зріст.
-Слухай, доню, розкажу
Про хвоста і ковбасу.
Жила у коморі мишка сіренька
І був в тої мишки хвостик маленький.

А їй же хотілося мати хвоста,
Розкішно пухнастого, як у кота,
Або, як у півника, з пір'я строкатого,
Чи, як у собаки, такого кудлатого.

Або як у тигра у смуги рясні
Тоді б малій мишці позаздрили всі.
Сіренька з такими думками пішла
В комору, шукати нового хвоста.
Бажання здійснить не вдається ніяк –
І так різні речі чіпляє, і сяк:
То віник приміряє, замість хвоста
То моркву, то ложку, а то черпака.

Ще шмат ковбаси причепити хотіла
Та вже від утоми розплакалась й сіла,
Хустинкою витерла з носа сльозу
І з'їла, у розпачі всю ковбасу.
Мотузка лише від ковбаски лишилася
Якраз сірій мишці вона й знадобилась.
Мотузку собі причепила вона
І носить донині такого хвоста.

Мурка і кошенята.

До мами прибігла засмучена Саша
-Ой мамцю, своїх кошенят Мурка наша
Мабуть хоче з'їсти - в зубах ось несе.
Рятуй якнайшвидше, я прошу тебе!
-Малих кошенят рятувать не потрібно,
Бо Мурка несе обережно їх, ніжно -
Так киці завжди переносять малят,
Узявши у зуби своїх дитинчат,
Бо киця ж не може у лапки їх взяти,
А чим же вона тоді буде стрибати?
Давай допоможемо Муроньці нашій.
Несе кошенят, обіймаючи, Саша.

Чому верблюд горбатий?

Що в горбах несе верблюд? –
Може їжі там аж пуд?!
Може там вода в горбах,
Бо в пустині ж спека - жах?!
Може він не слухав тата –
І лягав на дюнах спати,
На нерівностях лежав
І тому горбатим став.
Став тому верблюд горбатим,
Щоб зручніш було катати
На собі усіх людей І дорослих і дітей.
Можна їхать без сідла,
Лиш тримайся за горба.
Другий горб, мов спинка крісла –
Зручно, м'яко і не тісно.
На верблюді, любий друже,
Їхати роиємно дуже.

Чому верблюд горбатий?

А чому верблюд горбатий?
Бо немає в нього хати,
Ось тому він вся і все
У своїх горбах несе.
03.05.04 р.

Оленочка - трудівниця.
В Оленочки є свій городик маленький,
На ньому працює Оленка саменька.
Сама посадила насіннячко в ямки,
Сама поливає все кожного ранку.
Відерцем малесеньким носить водичку.
Ще сапочку має вона невеличку.
Ретельно обсапує нею грядки,
Де морква росте, огірки й буряки.
Татусь змайстрував їй лопатку нову,
Маленьку - для дівчинки дуже зручну.
Хоч доця мала й інструменти малі,
Та овочі ж виросли в неї які?! -

Такі величезні, на диво, вони:
І морква, й картопля, горох й огірки!
Оленочка славно трудилась щодня –
От щедрий врожай і зростила земля.

Чому у жирафа така довга шия?

Звернувся Сашко до своєї сестри:
- Наталко, будь ласка, мені розкажи –
Чому у Жирафа шия така
Довга-предовга й занадто тонка?
- Про це я тобі розкажу залюбки:
- Було це давно у минулі віки.

Жив в Африці в джунглях Жирафик маленький,
Всі звірі казали, що дуже гарненький.
Головку і шию він мав невеличку,
А ніжки високі, стрункі, ніби шпички.

От якось набігався й випив з ріки
Жирафик холодної дуже води.
Надвечір Жирафик вже кашляв, хрипів
І горло боліло - малюк захворів.

Додому прийшов, шарфа з шафи дістав
І щільненько шию собі обмотав.
Він горло своє не хотів полоскати,
Хоч як не вмовляла жирафиха - мати.

Минуло три дні - все хворіє маля
І шию обмотує шарфом щодня.
Вже шарфиків десять на шиї висить,
А горло Жирафику й досі болить.
Лише через тиждень здоровеньким став
І шарфики з шиї мерщій розмотав.
Не може впізнати малечі ніхто,
Бо довгою шия зробилась його.

За шарфиком шарф він на шию чіпляв,
А голову все догори підіймав –
Ось так й розтягнув свою шию.
Усі Жирафи тепер довгошиї такі.
03.05.04 р.

Медик - ведмедик.

Книжку Оленочці мама читала
Про ведмежатко, що мед смакувало.
Коли ж розглядала книжку саменька
Оленка впізнала: - Це медик маленький.
-Ні, вірно потрібно сказати: "ведмедик".
-Та ні, він же мед смакував - значить медик.
06.05.04 р.
12. Важка наука.
Катеринку мама навчала,
- Це ліва рука, а це - права.
Неслухняні обидві руки
Переплутались й знов навпаки
Катя лівою праву назвала.
Ну, а потім зітхнула й сказала:
- Співчуваю я, мамо, жукам -
Шестилапим усім малюкам .
Роздивляючись руки свої -
В них аж шість їх, а в мене лиш дві.
Мабуть важко їм запам'ятать:
Лівих три в них, чи може аж п'ять.
06.05.04 р.

Дружба.

Сергій червоніючи Тані зізнався:
"Пробач, що учора до тебе чіплявся:
У ліжечку спати тобі заважав,
В твоєму альбомі каляки писав,
На ляльку в колясці пісочку насипав
Й за те, що постійно за кіски я смикав.

Я просто з тобою дружити бажаю
Й на себе увагу звернуть намагаюсь".
І хлопчик з кишені своєї дістав
Велику цукерку й Тетянці віддав.
Тетянка всміхнулась: «Тобі пробачаю.
Ми друзі з тобою тепер. Обіцяю,
Що завтра бабусю свою попрошу
Заплести косичок аж шість, не одну.

Їх смикай тоді, якщо хочеш так дуже
Та тільки не сильно, домовились, друже»
07.05.04 р.

Кролик.

Я кроликом звуся, у клітці живу.
Їм моркву, капусту, зелену траву.
Шерсть маю пухнасту, сіреньку, м'яку –
Узимку не мерзну у цім кожушку.

Хоч хвостик мій куций та вуха зате
Ось довгі які, ними чую усе.
Я лапки передні малесенькі маю,
А задні великі – великі. Я швидко стрибаю.
10.04.04 р.
15. Курчата і черв'як.
Двоє курчаток маленьких
Стежиночкою до ставка
Біжать галасливо, швиденько,
Бо вгледіли там черв'яка.
- Я першим прибіг, моя здобич!
- Ні, першим прибіг саме я!
- Ти іншого десь собі вхопиш.
Це мій, не віддам черв'яка!
Поки вперті курчата сварились
Й поділить не могли черв'яка,
В суперечці і не зогляділись,
Як він втік - черв'яка вже нема.
12.05.04 р.

Лисички.

З лісу бабуся принесла лисички
Рижі, гарненькі такі, невеличкі,
Тільки вони не пухнасті й нема
В жодної з них абсолютно хвоста.
Не треба їм їсти та пити давати,
А треба їх смажити і смакувати.
Бо це не звірята - лисички, ні, ні –
Гриби це їстівні і дуже смачні.
18.05.04 р.

. Білочка.

З гілочки на гілочку
Стрибає хутко білочка.
Несе в своїх зубах гриба
У комірчину - до дупла.
Бо їй морозної зими
Грибів під снігом не знайти.
В дуплі і жолудів гора,
Сюди й горішків принесла.
- Зиму я радо зустрічаю –
Ось скільки я запасів маю.
Всю осінь треба працювати,
Щоб взимку не голодувати.

19.05.04 р.

Тарган.

Чом мене ніхто не любить,
Виганяють із житла?
Чом ніхто не приголубить.
Не погладить, як кота?
Я - жучок зовсім маленький,
Трішки їм і мало п'ю,
Маю вусики гарненькі.
Шкоди я не завдаю.
Хочу я корисним бути
І завжди добро творить –
Та не вмію, прошу, люди,
Ви цього мене навчіть.
26.05.04 р.

Брудне порося.

- Поросятко, де ти гралось.
Що тепер таке брудне?
Мабуть тиждень не вмивалось
Зовсім Не впізнать зовсім тебе.
Може хлюпалось в калюжі,
Їло яблуко брудне?
От скажи - на що ти схоже
Замазюкане таке?
Почесало воно спинку
Й мов гачок кумедний хвіст:
- Схожий я на маму-свинку –
Найгарнішу за усіх.
26.05.04 р.

Козлик - бешкетник.

У Козлика Тішки
Малесенькі ріжки,
Малесенькі ріжки,
Тонесенькі ніжки.
Він втоми не знає,
Усюди стрибає,
Усюди стрибає,
Та всіх зачіпає:
То він квочку налякав
І курчат порозганяв;
То коту не дав поспати,
З миски їжу з'їв собаки.
Спокою всім не давав,
Цілий день бешкетував
Цілий день бешкетував,
А надвечір задрімав.
Козлику приснився сон,
Що прийшов до нього слон,
З Африки великий слон,
Щоб забрати у полон.
Відучить бешкетувати
І до Африки забрити,
І до Африки забрати,
Слоненят там розважати.
З переляку козлик Тішка
У якого тонкі ніжки
І малі-маленькі ріжки,
Всім з спросоння закричав:
"Буду я усіх любити
І не буду зло чинити".
28.04.04 .

Чому сорока білобока?

Всіх птахів запросила зозуля
В ліс на конкурс “Перната красуня”
Лиш цю звістку сорока почула –
До кравця їжачка вмить чкурнула.

Прилетіла до хатки під кленом,
З їжачком привіталася чемно:
- Прошу сукню поший мені чорну,
Елегантну, нарядну і модну.

Взяв у лапки їжак павутинку,
Хвостик виміряв пташці та спинку,
Потім крилець обох довжину,
Грудки, шиї та лап ширину.

Усі виміри він записав
І роботу свою розпочав.
Їжачок все пошив за пів дня.
Замале чомусь вийшло вбрання.

Не налазить на пташку ніяк:
Вже примірює й так вона й сяк.
Що ж робити – вже конкурс на носі,
А сорока без сукні і досі?

В їжачка чорний ситець скінчився,
Тільки білого шмат залишився.
Ним підшив їжачок на боках
І ще трішечки на рукавах.

Пташка сукню свою розглядала
І у захваті заскрекотала:
- За вбрання тобі вдячна я дуже,
Пригощайся ось яблуком, друже.

Одягла свою сукню новеньку
Й полетіла на конкурс швиденько.
Здобула перше місце сорока.
Ось відтоді всі й звуть білобока.

Тетянчин ведмедик.

Тетянка зібрала до школи портфелик,
В нім зошити, ручка, книжки і ведмедик.
Татусь зауважив: “Потрібно навчатись,
А не клишоногим під партою гратись”.
“Ведмедика в школу беру я з собою,
Щоб вчився читати він поруч зі мною.

1.06.04 р.

Завбачлива Женя.

- Ти поглянь в люстерко, Женю,
Де так личко забруднила?
Мабуть ти після вечері
Свої губки не помила.

- Кашку на губах, бабусю,
Я навмисно залишила,
Щоб помітила матуся,
Що я кашу манну їла.

1.06.04 р.

Гусенята.

Грались радісно у гру
На зеленому лужку,
Там де річка невелика,
Свійське гусеня й дике.

Між собою подружились.
Усе літо веселились.
Хлюпалися у воді,
Бавились в густій траві.

Коли ж осінь завітала,
Жовтим листям закружляла,
Стали друзі сумувати,
Бо настав час розлучатись.

Дике гусеня зітхає:
“Ми у вирій відлітаєм.
Полетіли, друже, з нами
В теплий край, що за морями”.

Ні, залишусь я удома,
Бо хазяєчку чудову
Маю я, вона про мене
Попіклується, я певне.

Та мене не забувай
І до річки прилітай
На лужок наш прилітай
Ти наступної весни,
Знову гратимемось ми.

8.06.04 р.

Родина днів тижня.

Незвичайна є хатина,
Дружно в ній живе родина.
В хатці цій є сім столів,
Ліжок сім і сім стільців.

Хто живе тут? Як вас звати?
Понеділок – старший братик,
Тиждень він розпочинає,
До роботи закликає.

Другий братик сіє жито –
Це Вівторок працьовитий.

А най старшенька сестра –
Синьоока Середа,
В полі жито поливає,
Весело пісні співає.

Жито все Четвер косив
І снопами в двір носив.

Ну а ще одна сестричка –
П’ятниця – теж трудівничка,
Міцно в руки ціп вхопила
Й колоски обмолотила.

А Субота відвезла
Все зерно аж до млина
Намолола швидко тут
Борошна для друзів пуд.

Піч Неділя розтопила,
Вправно тісто замісила,
Коровай спекла рум’яний,
Пресмачний, пухкий, духм’яний.

Попівно на сім шматків
Для сестер і для братів,
Розділила коровай
І приготувала чай.

За столом уся сім’я.
Кожен з них до нас щодня
В дім приходить. Пам’ятай,
Назви днів не забувай.

11.06.04 р.

Від одного до десяти.

У гриба нога одна.
Двоє вух є у слона.
Троє в казці поросят.
Четверо ось кошенят
Біля киці Мури сплять –
А разом їх буде – п’ять.
Лапок шість у павуків
Сім в веселці кольорів.
У портфелі вісім книг
Й дев’ять зошитів нових.
Десять пальців на руках,
Десять букв в оцих словах.
Ти уважно, друже мій,
Сам все порахуй мерщій.

10.07.04 р.

Незвичайний концерт.

На цей концерт не потрібно квитків,
Хто де захотів, там швиденько і сів.
Бабусин весь двір – дивно сцена така.
Вітаєм найпершого ми співака.

Наш півник заспівує у курнику
Бадьоро і весело: “ку-ка-рі-ку!!!”
На сідалі кури поважно сидять
І хором: “ко-ко-ко-ко-ко”, – сокорять.

Підхоплює пісеньку песик: “гав-гав”
Й сполохав кота, що на стільчику спав:
“м’яв-м’яв”, – заспіваю охоче для вас, –
“мурр-мурр”, – це котячий лунає романс.

Мекече коза у хліві: “ме-е-е…”
Бичечок продовжує в такт їй: “бе-е…”
Підходить і гусочка до гусака,
Дуетом співають: “га-га-га-га-га…”.

У хор запросили й товстеньку свиню,
Старанно виводить: “хрю-хрю-хрю-хрю-хрю…”
Квартет каченяток співає “кря-кря…”
Така ось музична і дружна сім’я.

Веселий концерт у бабусі в дворі.
Приходьте й послухайте все це самі.

8.07.04 р.

Котяче навчання.

- Ти навіщо сірий котик
Ловиш свій пухнастий хвостик?
Вертишся, мов дзиґа ти –
Кращої не знаєш гри?

- Друже, зовсім я не граюсь,
А сумлінно я навчаюсь.
Щоб мисливцем вправним стати –
Треба перш свій хвіст впіймати.

Переможу у змаганні –
То піду на полювання.
Мишко, стережись тоді,
Не втекти ніяк тобі.

22.07.04 р.

Хмаринкові мультики.

А чи любиш дивитись, мій друже,
На хмаринки у небі? – Я – дуже.
Ця хмаринка ось схожа на білку,
Що стрибає на хмаркову гілку.

Ця – на зайчика, бач, які вуха,
Щоб пташок міг пісні в небі слухать.
У небесному морі пірнають
Хмарки-риби й плавцями махають.

Ця, як слон, біла хмара велика.
Ти поглянь, схожа ця на індика.
Ніби мишка, ця хмарка хвостата,
А слідом кішка йде волохата.

В небі хмарному бачити може
Дивні мультики-пультики кожен.
Придивись до хмаринки пильненько,
Фантазуй – на що схожа біленька.

22.07.04 р.

Подорож мухи навколо світу.

В гості до мурахи прилетіла муха
Й каже:
- Дивовижну звістку ось послухай –
Я навколо світу щойно облетіла.
І поважно муха на пеньочок сіла.

Як про це почули всі мурахи в лісі,
Хутко обступили муху на узліссі.
- Ти скажи нам, мухо, як така маленька
Світ весь облетіти ти змогла швиденько?

Друзі мої милі, хочу вам сказати:
Головне – це треба крилами махати.
Я така щаслива. Подорож казкова.
Ви мені повірте – вся земля чудова.

Та чомусь комахи мусі все ж не вірять,
Поки досконало все не перевірять.
- Це лиш теревені? – муха закричала, –
Якби ви літали, я б вам показала.

Ось на муху верхи дві мурахи сіли,
Муха задзижчала й стрімко полетіли.
Прилетіла муха крізь вікно в кімнату,
Де старанно вчила всі уроки Ната.

Тут є книги, зошит, а на підвіконні
Величезний глобус на підставці чорній.
- А тепер – увага! – задзижчала муха. –
Ми навколо світу летимо щодуху.

Муха і мурахи глобус облетіли.
Лиш тоді комахи все і зрозуміли.
Друже мій, уважно казку цю послухай
І скажи – чи правду продзижчала муха?

9.08.04 р.

Літаюча кульбаба.

На зеленому лузі кульбаба росла
І у жовтої квіточки мрія була
Про політ, ніби пташка, в небесну блакить,
Про політ лиш єдиний, хоча би на м