Дитячі вірші

Чому у слона великі вуха?

Слоника зліпила Ната
Й запитала в свого тата:
-Чом в слона великі вуха?
-Розкажу, сідай, послухай:
В джунглях слон великий жив
Та ніхто з ним не дружив.
Слон завжди, йдучи додому,
Підслуховував розмову.
То в дупло він зазирне
- Як папуга там живе?
Як виховує маляток,
Неслухняних пташеняток?
То в кущі наставить вухо,
Щоб розмову зміг підслухать:
Де й чому удав сварився?
Як і з ким він помирився?
Лиш почує - хтось сміється,
Слон тихенько підкрадеться
Й вуха виставивши, знову
Підслуховує розмову.
Шепотілись дві горили
Слон же з усієї сили
Намагався розтягнути
Вуха ширше, щоб почути.
Все розтягував слон вуха,
Щоб усіх і скрізь підслухать
І зробилися вони
Дивної величини.
З .Косичка.
Мама заплела Тетянці
Лиш одну косичку вранці.
А засмучена косичка
Каже: "Хочу я сестричку,
Щоб було мені з ким гратись
І під бантиком ховатись".

"Чому у мишки, мов мотузка хвостик?"

Якось запитала Ната
Про сіреньку мишку в тата:
-Чом у мишки довгий хвіст,
Хоч сама мала на зріст.
-Слухай, доню, розкажу
Про хвоста і ковбасу.
Жила у коморі мишка сіренька
І був в тої мишки хвостик маленький.

А їй же хотілося мати хвоста,
Розкішно пухнастого, як у кота,
Або, як у півника, з пір'я строкатого,
Чи, як у собаки, такого кудлатого.

Або як у тигра у смуги рясні
Тоді б малій мишці позаздрили всі.
Сіренька з такими думками пішла
В комору, шукати нового хвоста.
Бажання здійснить не вдається ніяк –
І так різні речі чіпляє, і сяк:
То віник приміряє, замість хвоста
То моркву, то ложку, а то черпака.

Ще шмат ковбаси причепити хотіла
Та вже від утоми розплакалась й сіла,
Хустинкою витерла з носа сльозу
І з'їла, у розпачі всю ковбасу.
Мотузка лише від ковбаски лишилася
Якраз сірій мишці вона й знадобилась.
Мотузку собі причепила вона
І носить донині такого хвоста.

Мурка і кошенята.

До мами прибігла засмучена Саша
-Ой мамцю, своїх кошенят Мурка наша
Мабуть хоче з'їсти - в зубах ось несе.
Рятуй якнайшвидше, я прошу тебе!
-Малих кошенят рятувать не потрібно,
Бо Мурка несе обережно їх, ніжно -
Так киці завжди переносять малят,
Узявши у зуби своїх дитинчат,
Бо киця ж не може у лапки їх взяти,
А чим же вона тоді буде стрибати?
Давай допоможемо Муроньці нашій.
Несе кошенят, обіймаючи, Саша.

Чому верблюд горбатий?

Що в горбах несе верблюд? –
Може їжі там аж пуд?!
Може там вода в горбах,
Бо в пустині ж спека - жах?!
Може він не слухав тата –
І лягав на дюнах спати,
На нерівностях лежав
І тому горбатим став.
Став тому верблюд горбатим,
Щоб зручніш було катати
На собі усіх людей І дорослих і дітей.
Можна їхать без сідла,
Лиш тримайся за горба.
Другий горб, мов спинка крісла –
Зручно, м'яко і не тісно.
На верблюді, любий друже,
Їхати роиємно дуже.

Чому верблюд горбатий?

А чому верблюд горбатий?
Бо немає в нього хати,
Ось тому він вся і все
У своїх горбах несе.
03.05.04 р.

Оленочка - трудівниця.
В Оленочки є свій городик маленький,
На ньому працює Оленка саменька.
Сама посадила насіннячко в ямки,
Сама поливає все кожного ранку.
Відерцем малесеньким носить водичку.
Ще сапочку має вона невеличку.
Ретельно обсапує нею грядки,
Де морква росте, огірки й буряки.
Татусь змайстрував їй лопатку нову,
Маленьку - для дівчинки дуже зручну.
Хоч доця мала й інструменти малі,
Та овочі ж виросли в неї які?! -

Такі величезні, на диво, вони:
І морква, й картопля, горох й огірки!
Оленочка славно трудилась щодня –
От щедрий врожай і зростила земля.

Чому у жирафа така довга шия?

Звернувся Сашко до своєї сестри:
- Наталко, будь ласка, мені розкажи –
Чому у Жирафа шия така
Довга-предовга й занадто тонка?
- Про це я тобі розкажу залюбки:
- Було це давно у минулі віки.

Жив в Африці в джунглях Жирафик маленький,
Всі звірі казали, що дуже гарненький.
Головку і шию він мав невеличку,
А ніжки високі, стрункі, ніби шпички.

От якось набігався й випив з ріки
Жирафик холодної дуже води.
Надвечір Жирафик вже кашляв, хрипів
І горло боліло - малюк захворів.

Додому прийшов, шарфа з шафи дістав
І щільненько шию собі обмотав.
Він горло своє не хотів полоскати,
Хоч як не вмовляла жирафиха - мати.

Минуло три дні - все хворіє маля
І шию обмотує шарфом щодня.
Вже шарфиків десять на шиї висить,
А горло Жирафику й досі болить.
Лише через тиждень здоровеньким став
І шарфики з шиї мерщій розмотав.
Не може впізнати малечі ніхто,
Бо довгою шия зробилась його.

За шарфиком шарф він на шию чіпляв,
А голову все догори підіймав –
Ось так й розтягнув свою шию.
Усі Жирафи тепер довгошиї такі.
03.05.04 р.

Медик - ведмедик.

Книжку Оленочці мама читала
Про ведмежатко, що мед смакувало.
Коли ж розглядала книжку саменька
Оленка впізнала: - Це медик маленький.
-Ні, вірно потрібно сказати: "ведмедик".
-Та ні, він же мед смакував - значить медик.
06.05.04 р.
12. Важка наука.
Катеринку мама навчала,
- Це ліва рука, а це - права.
Неслухняні обидві руки
Переплутались й знов навпаки
Катя лівою праву назвала.
Ну, а потім зітхнула й сказала:
- Співчуваю я, мамо, жукам -
Шестилапим усім малюкам .
Роздивляючись руки свої -
В них аж шість їх, а в мене лиш дві.
Мабуть важко їм запам'ятать:
Лівих три в них, чи може аж п'ять.
06.05.04 р.

Дружба.

Сергій червоніючи Тані зізнався:
"Пробач, що учора до тебе чіплявся:
У ліжечку спати тобі заважав,
В твоєму альбомі каляки писав,
На ляльку в колясці пісочку насипав
Й за те, що постійно за кіски я смикав.

Я просто з тобою дружити бажаю
Й на себе увагу звернуть намагаюсь".
І хлопчик з кишені своєї дістав
Велику цукерку й Тетянці віддав.
Тетянка всміхнулась: «Тобі пробачаю.
Ми друзі з тобою тепер. Обіцяю,
Що завтра бабусю свою попрошу
Заплести косичок аж шість, не одну.

Їх смикай тоді, якщо хочеш так дуже
Та тільки не сильно, домовились, друже»
07.05.04 р.

Кролик.

Я кроликом звуся, у клітці живу.
Їм моркву, капусту, зелену траву.
Шерсть маю пухнасту, сіреньку, м'яку –
Узимку не мерзну у цім кожушку.

Хоч хвостик мій куций та вуха зате
Ось довгі які, ними чую усе.
Я лапки передні малесенькі маю,
А задні великі – великі. Я швидко стрибаю.
10.04.04 р.
15. Курчата і черв'як.
Двоє курчаток маленьких
Стежиночкою до ставка
Біжать галасливо, швиденько,
Бо вгледіли там черв'яка.
- Я першим прибіг, моя здобич!
- Ні, першим прибіг саме я!
- Ти іншого десь собі вхопиш.
Це мій, не віддам черв'яка!
Поки вперті курчата сварились
Й поділить не могли черв'яка,
В суперечці і не зогляділись,
Як він втік - черв'яка вже нема.
12.05.04 р.

Лисички.

З лісу бабуся принесла лисички
Рижі, гарненькі такі, невеличкі,
Тільки вони не пухнасті й нема
В жодної з них абсолютно хвоста.
Не треба їм їсти та пити давати,
А треба їх смажити і смакувати.
Бо це не звірята - лисички, ні, ні –
Гриби це їстівні і дуже смачні.
18.05.04 р.

. Білочка.

З гілочки на гілочку
Стрибає хутко білочка.
Несе в своїх зубах гриба
У комірчину - до дупла.
Бо їй морозної зими
Грибів під снігом не знайти.
В дуплі і жолудів гора,
Сюди й горішків принесла.
- Зиму я радо зустрічаю –
Ось скільки я запасів маю.
Всю осінь треба працювати,
Щоб взимку не голодувати.

19.05.04 р.

Тарган.

Чом мене ніхто не любить,
Виганяють із житла?
Чом ніхто не приголубить.
Не погладить, як кота?
Я - жучок зовсім маленький,
Трішки їм і мало п'ю,
Маю вусики гарненькі.
Шкоди я не завдаю.
Хочу я корисним бути
І завжди добро творить –
Та не вмію, прошу, люди,
Ви цього мене навчіть.
26.05.04 р.

Брудне порося.

- Поросятко, де ти гралось.
Що тепер таке брудне?
Мабуть тиждень не вмивалось
Зовсім Не впізнать зовсім тебе.
Може хлюпалось в калюжі,
Їло яблуко брудне?
От скажи - на що ти схоже
Замазюкане таке?
Почесало воно спинку
Й мов гачок кумедний хвіст:
- Схожий я на маму-свинку –
Найгарнішу за усіх.
26.05.04 р.

Козлик - бешкетник.

У Козлика Тішки
Малесенькі ріжки,
Малесенькі ріжки,
Тонесенькі ніжки.
Він втоми не знає,
Усюди стрибає,
Усюди стрибає,
Та всіх зачіпає:
То він квочку налякав
І курчат порозганяв;
То коту не дав поспати,
З миски їжу з'їв собаки.
Спокою всім не давав,
Цілий день бешкетував
Цілий день бешкетував,
А надвечір задрімав.
Козлику приснився сон,
Що прийшов до нього слон,
З Африки великий слон,
Щоб забрати у полон.
Відучить бешкетувати
І до Африки забрити,
І до Африки забрати,
Слоненят там розважати.
З переляку козлик Тішка
У якого тонкі ніжки
І малі-маленькі ріжки,
Всім з спросоння закричав:
"Буду я усіх любити
І не буду зло чинити".
28.04.04 .

Чому сорока білобока?

Всіх птахів запросила зозуля
В ліс на конкурс “Перната красуня”
Лиш цю звістку сорока почула –
До кравця їжачка вмить чкурнула.

Прилетіла до хатки під кленом,
З їжачком привіталася чемно:
- Прошу сукню поший мені чорну,
Елегантну, нарядну і модну.

Взяв у лапки їжак павутинку,
Хвостик виміряв пташці та спинку,
Потім крилець обох довжину,
Грудки, шиї та лап ширину.

Усі виміри він записав
І роботу свою розпочав.
Їжачок все пошив за пів дня.
Замале чомусь вийшло вбрання.

Не налазить на пташку ніяк:
Вже примірює й так вона й сяк.
Що ж робити – вже конкурс на носі,
А сорока без сукні і досі?

В їжачка чорний ситець скінчився,
Тільки білого шмат залишився.
Ним підшив їжачок на боках
І ще трішечки на рукавах.

Пташка сукню свою розглядала
І у захваті заскрекотала:
- За вбрання тобі вдячна я дуже,
Пригощайся ось яблуком, друже.

Одягла свою сукню новеньку
Й полетіла на конкурс швиденько.
Здобула перше місце сорока.
Ось відтоді всі й звуть білобока.

Тетянчин ведмедик.

Тетянка зібрала до школи портфелик,
В нім зошити, ручка, книжки і ведмедик.
Татусь зауважив: “Потрібно навчатись,
А не клишоногим під партою гратись”.
“Ведмедика в школу беру я з собою,
Щоб вчився читати він поруч зі мною.

1.06.04 р.

Завбачлива Женя.

- Ти поглянь в люстерко, Женю,
Де так личко забруднила?
Мабуть ти після вечері
Свої губки не помила.

- Кашку на губах, бабусю,
Я навмисно залишила,
Щоб помітила матуся,
Що я кашу манну їла.

1.06.04 р.

Гусенята.

Грались радісно у гру
На зеленому лужку,
Там де річка невелика,
Свійське гусеня й дике.

Між собою подружились.
Усе літо веселились.
Хлюпалися у воді,
Бавились в густій траві.

Коли ж осінь завітала,
Жовтим листям закружляла,
Стали друзі сумувати,
Бо настав час розлучатись.

Дике гусеня зітхає:
“Ми у вирій відлітаєм.
Полетіли, друже, з нами
В теплий край, що за морями”.

Ні, залишусь я удома,
Бо хазяєчку чудову
Маю я, вона про мене
Попіклується, я певне.

Та мене не забувай
І до річки прилітай
На лужок наш прилітай
Ти наступної весни,
Знову гратимемось ми.

8.06.04 р.

Родина днів тижня.

Незвичайна є хатина,
Дружно в ній живе родина.
В хатці цій є сім столів,
Ліжок сім і сім стільців.

Хто живе тут? Як вас звати?
Понеділок – старший братик,
Тиждень він розпочинає,
До роботи закликає.

Другий братик сіє жито –
Це Вівторок працьовитий.

А най старшенька сестра –
Синьоока Середа,
В полі жито поливає,
Весело пісні співає.

Жито все Четвер косив
І снопами в двір носив.

Ну а ще одна сестричка –
П’ятниця – теж трудівничка,
Міцно в руки ціп вхопила
Й колоски обмолотила.

А Субота відвезла
Все зерно аж до млина
Намолола швидко тут
Борошна для друзів пуд.

Піч Неділя розтопила,
Вправно тісто замісила,
Коровай спекла рум’яний,
Пресмачний, пухкий, духм’яний.

Попівно на сім шматків
Для сестер і для братів,
Розділила коровай
І приготувала чай.

За столом уся сім’я.
Кожен з них до нас щодня
В дім приходить. Пам’ятай,
Назви днів не забувай.

11.06.04 р.

Від одного до десяти.

У гриба нога одна.
Двоє вух є у слона.
Троє в казці поросят.
Четверо ось кошенят
Біля киці Мури сплять –
А разом їх буде – п’ять.
Лапок шість у павуків
Сім в веселці кольорів.
У портфелі вісім книг
Й дев’ять зошитів нових.
Десять пальців на руках,
Десять букв в оцих словах.
Ти уважно, друже мій,
Сам все порахуй мерщій.

10.07.04 р.

Незвичайний концерт.

На цей концерт не потрібно квитків,
Хто де захотів, там швиденько і сів.
Бабусин весь двір – дивно сцена така.
Вітаєм найпершого ми співака.

Наш півник заспівує у курнику
Бадьоро і весело: “ку-ка-рі-ку!!!”
На сідалі кури поважно сидять
І хором: “ко-ко-ко-ко-ко”, – сокорять.

Підхоплює пісеньку песик: “гав-гав”
Й сполохав кота, що на стільчику спав:
“м’яв-м’яв”, – заспіваю охоче для вас, –
“мурр-мурр”, – це котячий лунає романс.

Мекече коза у хліві: “ме-е-е…”
Бичечок продовжує в такт їй: “бе-е…”
Підходить і гусочка до гусака,
Дуетом співають: “га-га-га-га-га…”.

У хор запросили й товстеньку свиню,
Старанно виводить: “хрю-хрю-хрю-хрю-хрю…”
Квартет каченяток співає “кря-кря…”
Така ось музична і дружна сім’я.

Веселий концерт у бабусі в дворі.
Приходьте й послухайте все це самі.

8.07.04 р.

Котяче навчання.

- Ти навіщо сірий котик
Ловиш свій пухнастий хвостик?
Вертишся, мов дзиґа ти –
Кращої не знаєш гри?

- Друже, зовсім я не граюсь,
А сумлінно я навчаюсь.
Щоб мисливцем вправним стати –
Треба перш свій хвіст впіймати.

Переможу у змаганні –
То піду на полювання.
Мишко, стережись тоді,
Не втекти ніяк тобі.

22.07.04 р.

Хмаринкові мультики.

А чи любиш дивитись, мій друже,
На хмаринки у небі? – Я – дуже.
Ця хмаринка ось схожа на білку,
Що стрибає на хмаркову гілку.

Ця – на зайчика, бач, які вуха,
Щоб пташок міг пісні в небі слухать.
У небесному морі пірнають
Хмарки-риби й плавцями махають.

Ця, як слон, біла хмара велика.
Ти поглянь, схожа ця на індика.
Ніби мишка, ця хмарка хвостата,
А слідом кішка йде волохата.

В небі хмарному бачити може
Дивні мультики-пультики кожен.
Придивись до хмаринки пильненько,
Фантазуй – на що схожа біленька.

22.07.04 р.

Подорож мухи навколо світу.

В гості до мурахи прилетіла муха
Й каже:
- Дивовижну звістку ось послухай –
Я навколо світу щойно облетіла.
І поважно муха на пеньочок сіла.

Як про це почули всі мурахи в лісі,
Хутко обступили муху на узліссі.
- Ти скажи нам, мухо, як така маленька
Світ весь облетіти ти змогла швиденько?

Друзі мої милі, хочу вам сказати:
Головне – це треба крилами махати.
Я така щаслива. Подорож казкова.
Ви мені повірте – вся земля чудова.

Та чомусь комахи мусі все ж не вірять,
Поки досконало все не перевірять.
- Це лиш теревені? – муха закричала, –
Якби ви літали, я б вам показала.

Ось на муху верхи дві мурахи сіли,
Муха задзижчала й стрімко полетіли.
Прилетіла муха крізь вікно в кімнату,
Де старанно вчила всі уроки Ната.

Тут є книги, зошит, а на підвіконні
Величезний глобус на підставці чорній.
- А тепер – увага! – задзижчала муха. –
Ми навколо світу летимо щодуху.

Муха і мурахи глобус облетіли.
Лиш тоді комахи все і зрозуміли.
Друже мій, уважно казку цю послухай
І скажи – чи правду продзижчала муха?

9.08.04 р.

Літаюча кульбаба.

На зеленому лузі кульбаба росла
І у жовтої квіточки мрія була
Про політ, ніби пташка, в небесну блакить,
Про політ лиш єдиний, хоча би на мить.

Але квіти не вміють літати, шкода –
Потекла по пелюсточках в неї сльоза.
А над лугом у небі летять журавлі.
І немов би хмаринки несуть на крилі.

- Ні, я хочу літати і буду, дарма,
Що у мене і крилець, як у птахів, нема.
Уночі, коли сяяли зорі ясні,
Підіймалась кульбабка до хмар уві сні.

Ось і юний світанок росою бринить,
А замріяна квітка давно вже не спить.
Трави в лузі розплющили очі свої
І не можуть ніяк упізнати її.

Бо пелюстки змінилися – стали тонкі
І не жовті, а білі, пухнасті, легкі.
Дмухнув вітер грайливо, в політ запросив
І пелюсточки у височінь підхопив.

- Ух, лечу я, здійснилася мрія моя, –
Радо каже кульбабка, – у захваті я.
Хто упевнено вірить і йде до мети –
То отримує той перемогу завжди.

23.08.04 р.

Зайчик.

Я маленький сірий зайчик,
Довговухий побігайчик.
Я рожевий маю носик
І пухнастий куций хвостик.

Ще я маю довгі лапи,
Щоб не зміг ніхто впіймати.
Стриб та скок, стриб та скок
Із пеньочка на горбок.

Ведмедик.

Я ведмедик косолапий,
В мене шуба волохата.
Взимку спав і бачив сни
Аж до ранньої весни.

Спів пташок лунає всюди –
Більш в барлозі спать не буду,
Піду лісом пошукаю,
На обід щось назбираю.

Новорічне левенятко.

Я левенятко ще зовсім маленьке,
До вас поспішало на свято швиденько.
Як дзвінко лунають у вас тут пісні,
Яскраво блищать на ялинці вони.

Я хочу у Діда Мороза спитати:
- Чи справжня борідка у нього, чи з вати?
Дає Дід Мороз тут цукерки смачні
Дівчаткам й хлоп’яткам усім, а мені?

24.12.04 р.

Сказка о Зайчишке и Льве.

Мне приснился дивный сон:
Словно я – Зайчишка,
Робко прячусь под кустом.
Вдруг выходит Мишка.

Жутко на меня рычит,
Топотыжит лапой,
Проглотить меня грозит –
Террорист мохнатый.

А затем из-за куста,
Носом дичь унюхав,
Появилась вдруг Лиса –
Зайку цап за ухо.

А потом примчался Волк,
Рыская глазами,
Перед носом Зайки “щёлк”
Острыми клыками.

Кровожадные враги
Зайку обступили.
Сердце в Заячей груди
Бъется что есть силы

Загудел дремучий лес
И дымком обвился.
На полянку вдруг с небес
Вертолет спустился.

С вертолета вышел лев –
Хищники – ни звука.
Лев, окинув взглядом всех,
Зарычал к зверюкам:
- Кто Зайчишку обижал,
Проглотить грозился?
И за ушко кто хватал?
Грозно лев сердился.

- Я сейчас вам покажу,
Где зимуют раки.
Всех в бараний рог скручу,
Звери-забияки.

Волк, Лисица и Медведь:
- Мы Зайчишку любили.
Все потом давай реветь:
- Больше так не будем.

Разбежались кто куда
Волк, Лиса и Мишка,
Лишь тогда из-за куста
Выскочил Зайчишка.

Лев Зайчишку обнял
Нежно сильной лапой,
Зайке носик облизал:
- Всё, не надо плакать.

Будем жить вдвоем теперь,
Мой пушистик, серый
Нам любой не страшен зверь,
Ведь я самый смелый.

Зайка слезки вытирал
С глазок гривой львиной.
- Я тебя так долго ждал,
Левушка, мой милый.

Вот такой вот дивный сон.
Лев и Зайка рядом
Спят, обнявшись, под кустом.
Их будить не надо.

17.09.03

Заболів у пилки зуб

Пилкою пиляли дуб,
Заболів у пилки зуб.
Треба пилку рятувати!
Треба пилку лікувати!

Прилетіли дві синички,
В дзьобах принесли водички.
А сіренькі мишенята
Заварили чай із м’яти.

І малесенька мурашка
Притягла пилок з ромашки,
У воді розкалатала,
Зуб щоб пилка полоскала.

Пилці з вулика-домівки
Принесли медку три бджілки,
Підв’язали зуб щільненько
Шарфом, щоб було тепленько.

Дружно пилку лікували,
Але біль не вгамували.
Треба пилку рятувати –
Лікаря їй викликати.

Лікар у халаті білім
Огляда: чи зуби цілі,
Та чи чисті пилка має
Скрізь в щілини зазирає.

Хворий зуб брудний, іржавий.
- Бачу – догляд був недбалий, –
Лікар зауважив чітко, –
Бо нема зубної щітки.

Пилку насварив зубасту
І дістав з кишені пасту
Й щіточку зубну і вмить
Зуб почистив, що болить.

- Біль минув. О що за диво! –
Пилка дзизнула щасливо.
Так ось пилку рятували.
Так ось зубчик лікували.

Щоб вам зуби не боліли
Та були міцні і білі –
Треба чистити щоденно
Їх старанно і ретельно.

11.03.05 р.

Світанкове немовля

За руку взявши, в луки повела
Мене ранкова тінь, ще сонним шляхом.
Ау – земля! Ау-ау – красна!
Ау-ау – відлуння срібним тактом.

Що за малеча голос подала?
У хмарки й вітру народились діти?
Та ні, “ау” в траві уже луна –
Росинок може полинають квіти?

А може це аукають бруньки,
Розкривши дзьобик, роблять перший подих?
Ба, ні, – “ау” – дзвенять малі струмки
Мчать до грудей ріки смоктати води.

Це забринів новий весняний день.
В колисці сонця народивсь світанок.
Несуть птахи зі звуками пісень
Веселкові гостинці на сніданок.

2001 р.

Якось скоїлася з бджілкою біда

Під опеньками в лісочку
Сидить бджілка на пеньочку
Гірко плаче бідолаха.
Чим засмучена комаха?

Слізоньки течуть струмками –
Вже калюжа під грибками.
Вгледіла комаху білка,
На пеньочок скік із гілки.

Хвостиком сльозу змахнула,
В очки бджілці зазирнула:
- Чом ти плачеш без зупину?
На, горішка половину.

- Дякую, – сказала бджілка, –
Ось дивись – на крильці дірка.
Я між квітами літала
Й крильце собі розірвала.

Ось така біда-невдача.
От тепер сиджу і плачу.
Білка ніжно посміхнулась
І до бджілочки звернулась:

- Знаю я хто допоможе
Й залатати крильце зможе.
Не сумуй, тримай на втіху
Половинку ще горіха.

Скік – і білки вже немає.
А куди ж так поспішає?
Білка, мов пухнаста стрілка,
Скаче з гілочки на гілку.

Ось хатинка біля кручі,
В ній живе їжак колючий.
В хатці цій аж до порогу
Килим з листячка сухого.

Грівся їжачок на сонці
На пеньочку під віконцем.
Чемно привіталась білка
І розповіла про бджілку:

Про крило, що розірвала,
Як між квітами літала.
Їжачок, я прошу дуже,
Їй допоможи, мій друже.
Пожалів колючий бджілку,
Згоден залатати дірку.

Лиш закінчили розмову,
Їжачок на допомогу
Кличе павука: гарненьку
Павутинку і тоненьку
Просить дати п’ять клубочків,
Щоб прошити п’ять рядочків.

Друзі хутко поспішають,
Вітерець їх підганяє.
Ось й прийшли, тут за горбочком
Сидить бджілка під грибочком.

Голку взяв їжак зі спинки,
Заселивши павутинку,
Залатав на крильці дірку,
Врятував нещасну бджілку.

Знову бджілочка літає,
Радо крильцями махає
Над духмяною травою,
В квітах, зрошених росою.

Вдячна всім за порятунок,
Принесла їм подарунок:
На узліссі під грибочком
Пригощає всіх медочком.

14.03.05 р.

Лісовий дзвіночок

На галявині в лісочку
Серед квітів гомін, гам –
Суперечка про дзвіночка:
Хто ж його ось так назвав?

Він ніколи не дзеленькнув,
Ось в траві росте й мовчить.
Назву вигадать новеньку
Треба квітам доручить.

Та дзвіночок хоче мати
Ніжну назву саме цю.
Поспішив він розказати
Все на вушко горобцю.

Знову галас у лісочку,
Знову квіти гомонять:
Синьоокого дзвіночка
Згодні всі перевірять.

Запросили на нараду
Вітерця з високих гір.
- Нам навій хоч ти пораду
І дзвіночка перевір.

Вітер всівся на пеньочку,
Щоки сильненько надув
І на синього дзвіночка
Дуже лагідно дмухнув.

Припинилось шепотіння,
Суперечки, балачки,
Шелестіння й шурхотіння
- А ні звуку, ша, мовчи…

А в дзвіночка пелюсточки
Захитались дзінь-дзілінь –
Це горобчик з-під листочка
Зацвірінькав: цвінь-цвірінь.

Дмухав вітерець і дмухав,
А дзвіночок все дзвенів.
І довірливо гурт слухав
Щебетання з-під листків.

Ось дзвіночка всі вітають.
Дзінь-дзілінь та дзень-дзелень.
Знов дзвіночком називають.
Радісний, щасливий день.

Так відтоді і до нині
Мешкають у лісі цім
Горобець й дзвіночок синій
Дзінь-дзілінькають усім.

22.03.05 р.

Вітерець

У лісочку я гуляла,
Вітерець сачком впіймала.
- Постривай, посидь зі мною,
Познайомимось з тобою.

Я – школярочка Ганнуся,
Йду у гості до бабусі.
Дуже хочу я дізнатись:
З ким ти, друже, любиш гратись?

Де ти цілий день літаєш?
Чом завжди так поспішаєш?

Поруч вітер примостився,
До Ганнусі прихилився,
Чуб підправив свій кудлатий
І почав розповідати:

Коли вранці прокидаюсь,
Я росою умиваюсь.
Як годиться, на початку,
Я виконую зарядку.

Потім граюсь з комарами
У “квача” я між кущами.

Солов’їний спів лиш чую –
То з метеликом танцюю.
Я з горба кочусь щодуху,
Всім висвистую на вухо.

Як поплавати захочу,
Опускаю я листочок
В річку і пливу на ньому,
Ніби в човнику малому.

Почуваюсь капітаном
За справжнісіньким штурвалом.

Я люблю й відпочивати –
В гамаку собі дрімати
З павутиночок тоненьких,
Дуже зручно і м’якенько.

Ще на небі хазяйную –
Біг хмаринок регулюю!
Дощових сюди не треба,
Ось туди аж, на край неба.

Надуваю хмар біленьких,
Щоб скінчився дощ швиденько.

Вітер не скінчив розмову,
Пурхнув і понісся знову.

- Прощавай, привіт бабусі,
Ще зустрінемось, Ганнусю.

28.03.05 р.

Хитрий Петрик.

Мама Петрика малого
В магазин зібралась йти.
- Ти морозива смачного
Мамочко, мені купи.
Аж дві пачки, прошу, мамцю.
Мама каже:
- Ні, ні, ні.
Ти вже з’їв “Пломбір” уранці.
Це занадто ще аж дві.
- Я ж прошу не лиш для себе
В дзеркальце син зазирнув. –
Ось поглянь, йому теж треба, –
Й в себе в дзеркалі тицьнув.

31.03.05 р.

Скільки ніг є у води?

Скільки ніг є у води –
Може, дві, а може, три,
А можливо, сорок п’ять? –
Спробуй річку наздогнать.

Чи бешкетника-струмка,
Що стрибає із горбка.
Як найшвидше не біжи –
Все ж не переможеш ти.

Спробуй, друже, упіймай
Швидкоплинний водограй;
Мабуть, має сотню ніг,
Щоб робить такий розбіг.

Як поглянеш на фонтан,
Чи відкриєш вдома кран
Порахуй ретельно ти –
Скільки ж ніг є у води.

15.06.05 .

Петрушка.

Якось Петрушка насіння посіяв.
Старанно просапував, знищував зілля,
Не забував поливати рясненько
І виросла в н
ього рослинка швиденько.

Зелена, тендітна, струнка та маленька,
Мов кучері, ніжні листочки гарненькі,
Намисто з росинок її прикрашає.
Яка її назва – ніхто і не знає.

Петрушка всміхнувся:
- Та що тут гадати?!
Я хочу рослині своє ім’я дати.
Важливо усім тепер не помилятись –
Що класти в салат, а чим весело гратись.

18.06.05 р.

Полуничка.

На грядці під листочком Тетянка відшукала
Зелену полуничку й у мами запитала:
- Чи дозволяєш зараз мені її зірвати?
- Ні, доню, хай достигне, ще треба почекати.

Два дні минуло. Таня в гарнесенькій спідничці
Провідати побігла на грядці полуничку.
- Маленька полуничка, напевне, захворіла,
Тому що в неї щічки, поглянь, почервоніли.

Мабуть, температура, мабуть у неї нежить…
- Ні, полуничці бути червоною належить.
Тепер вона, дозріла, зірви її швиденько.
Червона пол уничка корисна, солоденька.

21.06.06 р.

Дятел-барабанщик.

Якось задумала тітка сова
У лісі концерт влаштувати:
- Злітайтесь пернаті усі лісові
На сцені узлісся співати.

Птахи це почувши, старанно усі
Розпочали готуватись:
Вправляються в гамах, вивчають пісні –
Для кожного є чим займатись.

Співають завзято у лісі птахи:
Удод й соловейко сіренький,
Синиці та сойки, сороки й граки,
Зозуля й горобчик маленький.

Засмучений дятел сидить у дуплі –
Не буде він участі брати
У гала-концерті “Пісні лісові”,
Бо він не уміє співати.

- Проблема… – Задумалась тітка сова. –
Як дятла співати навчити?
Ідея! Послухайте мудрі слова:
Хай він в барабан буде бити.

У цьому нема ніякісіньких див:
Як будемо всі ми співати,
Відстукувать дзьобом він зможе мотив.
Мерщій барабан майструвати.

Лунають веселі пташині пісні
І дятла дзвінкий перестук.
Чудовий концерт. Задоволені всі.
- Цвірінь! Скре-ке-ке! Тук-тук-тук!

3.07.05 р.

Всім привіт! Курчатко я!

В курнику всі кури спали.
Враз чомусь всі закричали.

Бо почули дивний стук
Із кубла: тук-тук, тук-тук…

- Що за ґвалт?! Що за біда?!
Кудкудах-та-кудкуда!

Хтось чужий зайшов в курник?!
Був він тут – тепер вже зник?!

Півник двір весь обійшов,
Та нікого не знайшов.

Знову чути дивний стук
В курнику: тук-тук, тук-тук…

- Хто це стукає?
- Це я.

Я курчатко із яйця.
Вся шкарлупа розламалась
Й на частиночки розпалась.

- Всім првіт! Курчатко я!
- З днем народження, маля.

5.07.05 р.

Дзвінок до Дідуся Мороза

Дідусь Мороз на свято
Даруночків багато
Мені поклав в торбинку
Удома під ялинку.

Є зошит тут і книжка,
І котик є , і мишка,
Гра “Баскетбол настільний”
І телефон мобільний.

Звичайно, іграшковий,
Зате він модерновий.
Та тільки ось не знаю
Й ніде не прочитаю
Я номер телефону
До Дідуся додому,

Замовити щоб знову
Даруночків багато
На свято Новорічне.
Ви підкажіть, малята.
12.02.06

Новорічний костюм

Якось мама з дитсадочка
Привела свого синочка
І знімаючи шапчину
Скрикнула:-Ой що це, сину?
Звідки це на голові
В тебе , Сашо, шишки дві?

-Не хвилюйся ,- каже Саша,-
Вихователька це наша
Всім сказала готувати
Щоби Новий рік стрічати
Нам костюми незвичайні.
Я придумав геніально:
Я ялиночка казкова,
Шишки є – усе готово.
12.02.06

Вередлива Тетянка

Вередує вранці Таня:
-Як набридло це вмивання!
Ой, замерзли руки й личко
Від холодної водички!

Ось погляньте на кота-
Не потрібні кран й вода,
Котик лапкою умився
І без бруду залишився.

Заявляю на весь світ-
Буду митися як кіт.
Я дружу тепер з котом
Волоха тиком Пушком.

Котик лапку облизав,
З вушка пил увесь зібрав.
Таня носик тре рукою-
Все ж лишається брудною.

- Ти не схожа на дівчатко-
На чумаче поросятко.
Ой мерщій біжу вмиватись,
Щоб такою не лишатись.

Гей холодная водичка,
Мий мої і ручки й личко!
Подивіться, я чистенька
Знову дівчинка гарненька.
15.02.06

Чому у берізки чорно-біла кора

Все це трапилось давненько,
Ще дідусь мій був маленьким.
В ті часи, щоби ви знали,
В лісі всі берізки мали
Всю кору, мов сніг, біленьку
І були дуже гарненькі.
Ось тоді в одному лісі
На горбочку, на узліссі
Двоє ведмежат маленьких,
Волохатих і товстеньких,
На пеньку собі сиділи
Й дуже їсти захотіли:
Чи солодкого медочку
Їм на двох маленьку бочку,
Чи вареннячка з малини,
Чи з чорниці , чи з ожини.
До барлогу почвалали.
Вдома маму не застали.
Хитрувато підморгнули
Й до комори зазирнули.
Там варення є смачненьке
Із смородини чорненьке.
Не чекаючи й хвилини
Банку дружно обступили.
Не важка така робота –
Лапу в банку і до рота.
Ласували , смакували,
Навіть банку облизали.
Як вареннячко скінчилось,
Ведмежата подивились
І себе не упізнали,
Бо чорніли мов примари.
У варенні ніс та ротик,
У варенні лапи й хвостик.
Не захтіли умиватись,
У “квача” побігли гратись.
Важко мчати із горбочка,
Бо живіт неначе бочка.
Мов клубочки, покотились,
Аж голівки закрутились.
Як побачили берізку –
Забажалось мати різку.
Вище й вище підповзали,
Поки з дерева не впали.
У травичці спочивають,
На берізку поглядають.
Ведмежатка здивувались –
Що з берізонькою сталось?
Бо була вона гарненька,
Мов сніжок, уся біленька.
А тепер плямиста стала,
Мов себе пофарбувала.
Ведмежата здогадались:
Це ж вони як підіймались,
Лапами сліди лишили,
Бо вони ж їх не помили.
Та берізка не сердилась
Як на себе подивилась.
-Це вбрання оригінальне,
Чорно-біле, незвичайне.
Плинуть й плинуть все роки,
А берізки залюбки
Дивне це вбрання і досі
З задоволенням всі носять.
І милуються собою –
Чорно-білою корою.
Ведмежат не забувають.
Ось такі дива бувають.
16.02.06

Казочка для подушки

Задумалась Міла:
- Чому це в подушки
Не два, як у мене, - чотири аж вушка?
Можливо подушечка недочуває -
Тому то не два, а чотири їх має?
Увечері в ліжко вмостилася Міла,
Із книжкою мама на стільчику сіла.
Матуся читає для донечки казку
Про звірів: про Лиску, Ведмедя і Ласку.
А Міла на вушка подушці шепоче –
Цюж казку подушка почути теж хоче.
12.02.06

Колискова

Місяць в небі зорі сіє,
Їх світанок буде жати.
На твої запурхнув вії
Сон й співає :“Час вже спати…”

Приспів:
А дрімотонька вже під подушку
Заховала з казками торбину,
Щоб тобі шепотіти на вушко
У вісні їх тихенько, мій сину.

Засинай дитинко мила.
Баю-бай, заплющуй очі.
День вже теж зімкнувши крила,
Заховавсь в гніздечко ночі.

Приспів.

Забавляночки веселі
Хочуть спати, позіхають
Й на зірковій каруселі
Вже тихесенько кружляють.

Приспів.

 

 

 

 

 



 


  Словарь Яндекс.Лингво
[AD]

[AD]
Головна
Мої фото
Миттєвість вічності
Казки чарівного дзеркала
Форум
Ластівка-вісник
Гостевушка
Мої вірші на Стихи.ру
Мої вірші на ОБЩЕЛИТ.РУ
Напишіть мені


Используются технологии uCoz